geirl

м.Івано-Франківськ,
вул.Короля Данила 16в,
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
тел.(0342) 71-08-04,
моб. (066) 440-44-60,
(067) 342-65-65.

lozung

Працюємо без вихідних
з 11.00 до 23.00
Щодня з 19.00 розважальна
програма
 

Свято Зірок 七夕 (たなばた

У Японії 7 липня - свято зірок (Танабата). У основі цього свята лежить стара китайська легенда про Ткалю (зірка Вега в сузір'ї Ліри, японський «танабата»), яка відокремлена Млечним Шляхом від свого полюбленого Волопаса (зірка Альтаїр в сузір'ї Орла), і зустрічається з ним тільки один раз в році - увечері 7 липня.

  Танабата - дуже красиве свято, що відзначається по всій країні. Японці ставлять у своїх садах і кімнатах довгі стебла бамбуку, на які прикріплюють прикраси, вирізані з кольорового паперу, і довгі смужки білого паперу, щоб написати вірші або побажання. Прив'язуючи кольорові папірці до стебел, люди як би підносять молитви в ім'я досягнення успіхів в навчанні, особливо в каліграфії. За старих часів жінки пов'язували з цим святом надії на збагнення мистецтва вироблення тканини, а зараз більшість дівчат просять про дарування материнства.

  Звісно, найбільше полюбляють це свято підлітки, старшокласники, студенти. У студентських містечках проходить серйозна підготовка до 7 липня, точніше, до ночі з 6 на 7 липня, коли і відбувається зустріч Веги та Альтаїра. Тут можна побачити і дерева, прикрашені танзаку (побажаннями, що написані на довгих прямокутних смужках різнокольорового паперу), паперовими ліхтариками, талісманами, і саморобні концертні майданчики, і невеличкі лотки з їжею. Надвечір юнаки та дівчати одягнуться у легкі літні кімоно, що називаються юката, та розпочнуть святкування, сподіваючись на виконання усіх загаданих бажань, більшість з яких – сподівання на зустріч зі своїм єдиним та неповторним коханням.

 

Легенда Танабата.

Якщо подивитась в ясну серпневу ніч на небо, то можна побачити Молочний шлях – Велику небесну річку. Вона не завжди перетинала рівнину Великого Неба. Були часи, коли довколо Небесного палацу буяв чудовий сад. З одного боку зібрали дерева, якими зазвичай милуються весною: п'ятиголкова сосна, слива, вишня, гліцинія, керрія, азалія... З іншого – били прохолодні джерела, даючи прихисток від літньої спеки, ріс чорний бамбук, під листям якого ховався свіжий вітерець. Тут же росли померанці, гвоздики, рози, горечавки, а на тин спиралась квітуча унохана. Третій бік прикрашали китайський бамбук і сосни, які особливо гарні взимку під снігом. Поряд була огорожа з хризантем, щоб було де лягти ранковій паморозі і перші морозні дні. Четверту частину займали дерева, що відомі особливо гарними відтінками осіннього листя. Текли прозорі ручаї з водограями, вода в яких дзюркотіла особливо приємно. То було місце, де можна було сповна насолоджуватись осіннім краєвидом. Сад виблискував чарівними фарбами, перевершуючи уславлені гори та степи Серединної Країни.

У жіночих покоях палацу жила прекрасна зірка – Ткаля (Вега). День та ніч вона ткала небесний килим, тому дні були сонячні, а ночі ясні. У північно-західних покоях мешкав Небесний Пастух (Альтаїр). Він пас зоряні череди на небесних рівнинах. Вони працювали без утоми, чим викликали захват богів і самої Аматерасу.

І судилося Ткалі та Пастуху з'єднатись у цьому житті. Весілля було пишне і величне, як і личить справжнім небожителям.

Ніколи раніше не зустрічав Пастух такої гарної дівчини. Її довгим волоссям можно було перев'язати найдорожчі для серця послання. В кожному її русі було стільки витонченості, що Пастух тамував подих. Захоплений, він не міг відвести від неї очей. А його пильний погляд змушував Ткалю червоніти, адже і їй сподобався парубок.

Їх кохання було настільки сильне, що вони навіть на одну хвилину не могли розлучитись. Ткацький верстат стояв покинутий, зоряні отари бродили де завгодно, витоптуючи садок та забруднюючи воду у кришталевих джерелах. Ночі внизу, на землі, стояли темні та страшні, рибалки не знаходили дорогу додому, гори стогнали, лякаючи лісорубів. В усіх храмах Піднебесної люди молились, щоб боги відвернули лихо.

Аматерасу пожаліла людей і розлучила закоханих. Ткалю посадила за верстат, Пастуха повернула на пасовище до отар. А щоб вони не могли зустрітись – розділила їх широкою та глибокою рікою. Люди назвали її Молочним Шляхом. Гіркими сльозами плакала Ткаля за своїм верстатом. Від того килим виходив нерівний, побляклий від сліз. Чим більше плакала Ткаля, тим більше розливалась річка. І Пастух сумував – з його сопілки лилися повні печалі пісні, а вівці схудли та запаршивіли. На землі настав час дощів, а звуки сопілки злилися з виттям вітру.

Аматерасу побачила таке сильне кохання та горе і змінила гнів на милість. Вона спіймала сороку, яка носила послання закоханих і звеліла їй раз на 7 днів зводити місток через Небесну річку, щоб подружжя змогло зустрітись. Але неуважна пташка все наплутала і з тих пір сороки зводять міст тільки раз на рік – 7-го дня 7-го місяця. Тоді в Японії святкують Танабата.

Якщо в цей день стоїть негода, то Небесна річка піниться і здіймається хвилями, міст розлітається у різні боки і закохані не можуть зустрітись. І чекати їм наступної зустрічі цілий рік. Гірко плачуть Пастух та Ткаля, а на землі йде дощ